Переображення. В громадянське суспільство

 (Текст з 2011 року, з сайту seminarija.pl)

Критерієм поділу, щоб не сказати лінією фронту, між прихильниками відмінних філософсько-духовних опцій, є сьогодні приналежність до окремої цивілізації: або життя, або смерті. Ця класифікація, як кожне узагальнення, спрощує дійсність, і, на жаль, стигматизує другу – «просмертну» – сторону. Агата Бєлік-Робсон, польська філософ, співробітник Польської академії наук і богословського факультету Нотінгемського університету, нещодавно взяла слово на захист англійської цивілізації смерті, де, «на думку пересічного польського католика всі костели спустіли і перетворено їх на нічні клуби, де масовими є аборти і євтаназія, а старші і хворі живуть в безнастанному страсі перед державою, яка здійснює свою безоглядну євгенічну політику». В іронічному стилі польська філософ показує безпідставність таких суджень і водночас закидає лицемірство прихильникам цивілізації життя, які «прекрасно поєднують прадавню релігійну ревність з дуже модерним суспільним дарвінізмом», цікавлячись тільки моментом народження і смерті людини. В так званій цивілізації смерті, в дійсності спертій на «цінностях обох Завітів», люди, за словами товариша Бєлік-Робсон з богословського факультету, меноніта з Пенсильвенії, «живуть у так дуже християнській культурі, що не мусять вже відвідувати християнських храмів». Польська філософ так закінчує свій фейлетон: «Ці слова підказую нашим теоретикам цивілізації смерті як парадокс, над яким варто замислитись. Можливо в Польщі храми весь час повні людей, бо наше життя – то щось невиразне посередині, між святим народженням і святою смертю – проходить надалі в стані натури, з якого жоден католицизм не спроможний нас витягнути».

         Цитований текст з`явився на початку липня, перед масовим вбивством у Норвегії і заворушеннями в Великій Британії. Після цих подій слів про «дуже християнську культуру» не можна сприймати безкритично. Але критичними ми повинні бути насамперед стосовно самих себе. Празник Переображення Господнього є доброю нагодою до застанови і іспиту совісті. Йозеф Ратцінгер написав колись: «У східній Церкві свято Переображення має особливе місце. Переображення не сприймається як подію серед інших подій в житті Христа, за догму серед догм, але є синтезом цілості: об`єднує Хрест і Воскресіння, теперішнє і майбутнє творіння. Свято Переображення є гарантією, що Господь не покидає свого творіння, що тіла не покидає як шату, історії не забуває як театральної ролі, що закінчується розом з виставою. В тіні Хреста довідуємось, що творіння саме через Хрест іде до переображення». Наскільки ці гарні слова відповідають дійсності, в якій живуть і яку співтворять східні Церкви? Перед Норвегією і Великою Британією увагу світу притягала Греція. Криза в цій країні має також символічне і болісне значення. Це донедавна єдина східнохристиянська країна в об`єднаній Європі. Рівень корупції, аморальності і нечесності, який вийшов на яв, просто неймовірний. В Греції «творіння через Хрест» не йшло до переображення. Воно дійшло, не через Хрест, а з вини людської захланності, до спотворення. Традиційно греки звинувачують у своїх негараздах всіх і вся довкола. Світлом у тунелі є поява нової свідомості: в молитовах за країну митрополит Салонік сказав, що «криза пов`язана з гріхом Греції як держави і народу». «Так, Господи, дай мені бачити гріхи мої...» – молитва св. Єфрема Сирійського корисна не тільки в часі Великого Посту.

         Радіємо церквами вщерть заповненими людьми. Це відрізняє Україну, зокрема західну, від інших країн колишнього Совєтського Союзу. І само собою це цінне і потенційно обнадійливе. За Бєлік-Робсон спитаймо однак, чи не тому в храмі шукає прихистку стільки людей, бо зовні «стан натури» нагадує джунглі, де обов`язують їх закони, а радше закон повного беззаконня. Треба наважитись на таке запитання: що більше угодне Богові? Стан, де годують голодних, лікують хворих, відвідують – нечисленних – в`язнів, шанують людську гідність та водночас зрідка або й взагалі не відвідують храмів. Чи ситуація, де в прекрасних храмах, перед чудовими іконостасами, ангелоподібно співають люди, які поза храмом сковані всеохопною корупцією, позбавлені надії на майбутнє, обмежені в своїх правах і зведені до ролі «біомаси», яку експлуатує жменька вибраних. На відповідь доведеться чекати. До другого пришестя.

         Поки те станеться, ми покликані вести себе і творіння до переображення. Як Церква ми маємо віднедавна власний путівник на цій дорозі – катехизм УГКЦ «Христос – наша Пасха». Переображення є в ньому одним з ключових понять. Згадується воно понад двадцять разів, і в більшості випадків ідеться не про метаморфозіс Христа на Таворській горі, а про переміну людини і світу. «Вірою і молитвою Церква сповнюється благодаті для освячення людей і переображення світу» (пар.11), у Церкві «звершується найбільше чудо – переображення грішника в праведника»(пар.289), а життя християнина, насичене спілкуванням з Богом, «перетвориться у свято, стане часом власного освячення і переображення світу»(пар. 709). Четверта глава Катехизму, в якій розглядається п`яту, сьому, восьму і десяту заповіді, має назву «Суспільство, переображене в Церкві». Тут говориться про людську особу як центр уваги Церкви, про те, що діяльність людини розглядається «у світлі переображення світу та спасительного посланництва Христа»(пар.913). Свідомість такої місії Церкви відновив Другий Ватиканський Собор, зокрема в цитованій в цьому ж параграфі Катехизму Конституції про Церкву в сучасному світі: «Христос діє у серцях людських силою Духа Свого, не тільки пробуджуючи прагнення майбутнього віку, а й також оживляючи, очищаючи і зміцнюючи ті шляхетні прагнення, завдяки яким людська спільнота старається вчинити власне життя більш людяним» («Радість і надія», 38). В нашому катехизмі Церква є активною силою, яка «звершуючи місію переображення суспільства, передає йому досвід сопричастя в моральних принципах християнського життя».(пар.920). Знаковим є використання Катехизмом категорії громадянського суспільства і то в підрозділі про святість, як один з принципів суспільного устрою. Говориться тут, що «у Церкві людина може вдосконалитися також і у своєму суспільному вимірі...тому християнин і є творчим учасником громадянського суспільства»(пар.921). Самозрозуміло, що Катехизм мусив подати коротке визначення цього поняття: «громадянське суспільство характеризується здатністю його членів до внутрішньої самоорганізації, відкритості й автономної діяльності задля спільного блага»(пар.922). «Переображення всесвіту» – це заголовок останньої, п`ятої глави Катехизму. Останній його параграф то слова про «надію на успішне звершення переображення всесвіту», джерелом якої є слова Христові «Бадьортеся! Я бо подолав світ»(Йо. 16,33).

         Якщо слова Катехизму стануть тілом повсякденної проповіді і діядьності, то УГКЦ в Україні має шанс стати силою, яка зможе «витягнути народ зі стану натури». Його численна присутність у храмі є безперечно доказом такого прагнення.

Пора "деполонізувати" УГКЦ

 

Приповідка «З ким пристаєш таким і будеш» справджується в нашому церковному житті. Від поляків ми перейняли «Шість правд віри» і в наших молитовниках цей сумнівний внесок сусідського богослов’я стоїть перед «Двома головними заповідями любові» (більше тут: http://bogdanpanczak.blogspot.com/2016/09/blog-post.html).  І попри те, що в Катехизмі «Христос – наша Пасха» їх нема, продовжують «формувати»  образ Бога в головах і серцях греко-католиків в інших друкованих виданнях. Від сусідів навчилися говорити про «уділювання» Таїнств, хоч віддавна є авторитетний довідник, який просвічує в мовному полоні сущих - https://nz-theology.ucu.edu.ua/wp-content/uploads/2018/01/poradnyk.2005.08.pdf?fbclid=IwAR2M1AAGa9ifSgfCgZUWqAnu7gNIZej6xmCJKO_d9FnMYHhSSwMkb6k_Mag На жаль, «Христос – наша Пасха» рясніє «уділюванням» (66, 465, 468, 505, 655).

І свіжа справа. Викликана музичним гуртом з Польщі, якого виступ на тернопільському фестивалі викликав моральну паніку і реакцію, яка притаманна польським католикам.  Того самого дня виходять дві заяви. Одна від імені УГКЦ і ПЦУ в Тернополі, другу підписує виконуючий обов’язки голови Конференції Єпископів РКЦ митрополит львівський. В першій написано про речі, які є «святотацькими», в другій мовиться про серця, які «наповнила біль». Заява латинників подумана по-польськи, і тому редактори Католицького Медіа Центру замінили «молитву винагородження» (польське wynagrodzenia) на «молитву відшкодування». Граматичний стиль першої засмучує.

Східні єрархи закликають організаторів фестивалю «дати собі звіт», римсько-католицький, переносячи церковний modus operandy з сусідньої держави, звертається «до органів державної влади, щоб нагадати про християнське коріння Європейської України», прохаючи їх, щоб стояли «на сторожі тієї культури, яку започаткувало Святе Хрещення Князя Володимира!».

Войцех Млинарський співав «Róbmy swoje», робімо те, що є нашим завданням. Якщо єрархи, єромонахи, єреї і діяльні миряни всіх конфесій стільки енергії і часу витрачатимуть на боротьбу з тими, кому самі мимохіть додають популярності, то забракне їх на головне – органічну працю над тим, про що мовиться в заявах: цінностями нашого народу, християнським корінням України.  

 

 

УГКЦ як музей застарілих латинізмів

 

В літургійному житті нашої Церкви знайдемо приклади ехолалії і ехопраксії. Ідеться про негативні аспекти наслідування: бездумне повторювання чужих слів і автоматичне повторювання чужих дій. Для психологів це доказ емоційної ригідності, невпевненості, слабкої інтелігенції, обмеженої оригінальності і відсутності творчих здібностей. 

Коли почався процес латинізації з’єднаної  з Римом Київської митрополії, то деякі його наслідки в різних сферах її життя мають довге тривання. Є навіть так, що в зреформованій латинській літургії їх нема, а в УГКЦ вони втішаються всіма правами.

В анафорах обидвох Божественних Літургій греко-католицький служитель, вимовляючи в розповіді про встановлення слово «благословив», має благословити хліб і чашу. Очевидний нонсенс, бо Христос не знаменував хліба і чаші знаком хреста, а проказав стандартні благословення – возвеличив Бога за дари. Латинники зі своїх літургійних книг це усунули, а на наших можна вчитися, як виглядали введені Тридентом зміни.

 Замойський синод (1720 р.) ввів свято Dolorosae Beatissime Mariae Virginis, наказуючи святкувати його шістнадцятого дня після Пасхи, і по сьогоднішній день Співстраждання Пресвятої Богородиці (субота після другої неділі по Зісланні Святого Духа)  в календарі УГКЦ є ехом маріології, від якої латинники відійшли, переносячи спомин цього аспекту історії спасіння на день після Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста.

Вершиною ехолалії і ехопраксії практикованої в УГКЦ є Хресні дороги, якими моляться в нас (вже не тільки в Україні) в неділі, а навіть у Світлому тижні. В рамках прощі до Української Кальварії – тут також годі втекти від думки про ехопраксію польських сусідів – в неділю 8-го серпня вранці лісовими стежками звершуматиметься Хресна дорога. Східна Католицька Церква, яка в неділю вранці, замість проголошувати в  утрені Христове Воскресіння переносить своїх вірних до Страсної П’ятниці, є сіллю, що втратила смак.