Sic transit gloria Ecclesiae?

 

Сьогодні (27.10) ми почали читання Послання до колосян. В його адресі св. Павло звертається до «святих у Колоссах і вірних братів у Христі». William Barclay зауважує, що звичаї Павла змінилися, бо  в раніше написаних посланнях (1 і 2 до солунян, 1 і 2 до корінтян, до галатів) він звертався до Церкви. Але, починаючи від Послання до римлян, всі наступні є заадресовані до  святих і вірних в конкретних місцевостях.  Barclay: „Старіючись, св. Павло дедалі краще розумів, що найважливіші є поодинокі люди. Адже Церква не є абстрактною цілістю, але складається з поодикох чоловіків, жінок і дітей”.

Те, що діється в Польщі від кількох днів не є результатом асимптоматичних процесів. Віддавна було відомо, що польська молодь секуляризується найшвидшими темпами у світі. Але старіючись, очільники єпископату, на відміну від св. Павла, не зрозуміли, що славне минуле Церкви в Польщі є її минулим, а кожне нове покоління, як написав папа Бенедикт XVI в енцикліці про християнську надію „Spe salvi”? „є новим початком”, і «може творити суспільство на основі знань і досвіду своїх попередників, так само як може користуватися етичною скарбницею всього людства. Але можуть і відмовитися від неї, оскільки вона не володіє очевидністю матеріальних винаходів»(24).

Символічними стають вчорашні кадри. Розлючений натовп перед храмом, доступ до якого перекрив кордон поліцейських, за якими праворадикальні молодики з організацій, м’яко кажучи, скептичних стосовно демократичних принципів ліберальної демократії. (На магрінесі: україножерчих і прихильних Росії).

Прилипнувши до правлячої партії, Церква в Польщі може піти з нею в небуття. Тверезих голосів, зокрема з боку молодших душпастирів, не бракує.

Важливо, щоб вчитися на помилках інших.

O co chodzi?

 

W refrenie „Mamony” Grzegorz Ciechowski prosto z mostu wyśpiewuje:„Ta piosenka jest pisana dla pieniędzy! Ta piosenka jest śpiewana dla pieniędzy! Ta piosenka jest nagrana dla pieniędzy! Ta piosenka jest wydana dla pieniędzy!”.

Ten post też powstaje z powodu pieniędzy. A dokładniej – z żalu za nie przyznanymi unijnymi środkami.  

W roku 2011 greckokatoliccy i rzymskokatoliccy użytkownicy pobernardyńskich kościołów ze Lwowa i Lublina oraz seminaria duchowne – greckokatolickie z Drohobycza i rzymskokatolickie z Lublina aplikowali o środki unijne na renowację zabytków. Działo się to w ramach Programu Współpracy Transgranicznej Polska-Białoruś-Ukraina, takich okruchów ze stołu, przeznaczonych dla przygranicznych terenów Ukrainy i Białorusi. Nie udało się. Chyba nie mogło, bo z trzech kościelnych projektów w programie na lata 2014-2010 wszystkie są „monoobrządkowe”. Jeden – „Bliźniacze klasztory: Węgrów i Rawa Ruska - wykorzystanie potencjału dziedzictwa historycznego zakonu Reformatów dla rozwoju turystyki i życia społeczno-kulturalnego w Polsce i Ukrainie” – jest jakby bliźniakiem lubelsko-lwowskiego. Miał jednak tę jedną przewagę.

Ze 141 projektów programu PL-BY-UA 2014-2020 w największe zdumienie wprawił mnie ten pod nazwą „Dwie kultury, jedna Europa”. Lider polskiej organizacji będącej beneficjentem wiodącym straszy od kilku lat „banderyzacją” Ukrainy, ostrzega, że młodzież przyjeżdżająca z Ukrainy do Polski na studia jest pod wpływem tej zbrodniczej ideologii. Jest także gorliwym piewcą wyższości cywilizacji łacińskiej. A program nie dotyczy „debanderyzacji”, lecz  „zwiększenia wiedzy ludności, zwłaszcza młodzieży, na temat dziedzictwa kulturowego województwa lubelskiego i obwodu zakarpackiego”, gdyż organizacje z Zakarpacia są jego ukraińskimi beneficjantami.

Obywatel GC śpiewał: „Nie traktuję cię jak głupca, ja zakładam, że ty słuchasz I że widzisz to, jak dzisiaj piszę dla mamony”. Przerabiając te słowa niejeden cyniczny beneficjent w duchu nuci pod adresem EU: „Traktuję cię jak głupca, zakładam, że ty czytasz i że nie widzisz, jak dzisiaj piszę dla mamony”.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

https://www.pbu2020.eu/pl/projects2020/560

https://www.pbu2020.eu/pl/projects2020/431

https://www.pbu2020.eu/pl/projects2020/538

 

 

Сніжно-білий Ісус в курорті

 

Для мене це нульово-одинична проблема. Контраст, як між чорним тілом Христа на плащаниці, яку намалював для нашої семінарії проф. Юрій Новосільський, і  сніжно-білою фігурою Ісуса, яка лежить в «копії Гробу Господнього», яку відкрито в Трускавці.

26(13)-го вересня кожного року звершуємо «пам’ять оновлення храму св. Воскресіння Христа і Бога нашого». 27-го вересня 2020 року УГКЦ прибуло чергове – in spe – масово відвідуване місце паломництва. Крім незліченних Хресних доріг, дедалі популярнішими стають в Україні копії не Анастасіс/Воскресіння, згідно з lex orandi, але Гробу Господнього, як прийнято в західному християнстві. Щоб не було сумнівів, що це гріб, в трускавецькій конструкції покладено статую знятого з хреста Ісуса.

Владики Ярослава, котрий освятив нову ініціятиву курортної парафії, стосуються слова про безпорадність Церкви перед наступом кітчу, сказані варшавським єпископом-помічником Міхалом Янохою, визначним знавцем сакрального мистецтва:  „Nie widzę tego zbyt optymistycznie. Jestem przewodniczącym rady architektoniczno-artystycznej przy kurii i wiem, jak często ta rada jest bezradna. Jej rola jest dosyć ograniczona. Księża proboszczowie, bo głównie oni są inwestorami, czują się często bardzo samodzielnie. Oczywiście, w duszpasterstwie to może być wielka zaleta, ale kiedy ta samodzielność idzie w parze z brakiem wyczucia w dziedzinie plastycznej i jeszcze w dodatku nie ma się świadomości tego braku, więc nie korzysta się z konsultacji, to wtedy powstają rzeczy złe. Tym większa radość, kiedy uda się zrobić coś dobrego” („A piękno świeci w ciemności. Z biskupem Michałem Janochą rozmawia Ewa Kiedio”, Biblioteka „Więzi” tom 332, s. 213).

Трускавецька копія «чи не одна з найбільших в Україні». Там вже стоїть дванадцятиметрова статуя Ісуса Христа. Як повідомляє  Івано-Франківська архиєпархія УГКЦ, у селі Старуня Івано-Франківської області на пагорбі у центрі хресної дороги встановлять металевий 25-метровий хрест, який «має бути видно на десятки кілометрів довкола». 

Вистачить поглянути на сусідню з Україною державу, щоб побачити, що гігантоманія еклезіальних зовнішніх форм є обернено пропорційна до втілення євангельського духу в серцях людей.