Jeszcze trwając

 

Dzisiaj, w 74. rocznicę akcji „Wisła”, w Wielką Środę według kalendarza juliańskiego czytaliśmy  drugą rozmowę szatana z Bogiem (Hi 2,1-10). Hiob, mimo tego że zrujnowany, trwa w swej prawości. Pan, który dał się nakłonić szatanowi i pozbawił Hioba wszystkiego, nie kryje podziwu dla niego. Szatan jednak nie ustępuje: „Wyciągnij, proszę, rękę i dotknij jego kości i ciała. Na pewno Ci w twarz będzie złorzeczył”. Hiob, obsypany przez szatana „trądem złośliwym od palca stopy aż do wierzchu głowy”, siedząc na gnoju i drapiąc się skorupą, słyszy słowa żony: „Jeszcze trwasz mocno w swej prawości? Złorzecz Bogu i umieraj”. Odpowiada jej: „Dobro przyjęliśmy z ręki Boga. Czemu zła przyjąć nie możemy”.

Jestem, jesteśmy – najnowszy spis powszechny pokaże, jak liczna jest ta „reszta” – jako chrześcijanin/chrześcijanie  dłużnikiem/dłużnikami  ludzi bardziej prawych od Hioba. On „dobro przyjął z ręki Boga”, miał „siedem tysięcy owiec, trzy tysiące wielbłądów, pięćset jarzm wołów, pięćset oślic oraz wielką liczbę służby”, oni w swej masie byli biedotą, która ostatnie dziesięciolecia przed wysiedleniem w 1947 r. zaznała dwóch wojen, kryzysu, nędzy, prześladowań. Mimo to nie złorzeczyli Panu. I jak tylko zjawiła się taka możliwość, nad rzekami Babilonu, śpiewali pieśń Pańską w języku swych przodków. Dziękuję.

Змінити не можна залишити

 

 

Перекладач літургійних текстів, коли доходить в тексті до думки, яка жодною мірою не узгоджується з сутністю Об’явлення і сьогоднішньою християнською свідомістю, має до вибору: ввести зміни або нічого не змінювати.

У вівторок четвертого тижня Великого посту в дев’ятій пісні канону утрені благословимо Бога Ізраїля, котрий «крестом своім разрушивий древнюю клятву, і сего нам даровавий державу, і прибіжище і твердоє основаніє, імже враги наша нині рогами ізбодем». Перекладачі Тріоді виданої УПЦ КП вибрали другий вихід: благословимо Бога за хрест, «яким ми нині наших ворогів, як рогами, проколемо». Podobnie zrobił ks. Henryk Paprocki: „Błogosławiony Pan Bóg Izraela, który krzyżem swoim zniszczył dawną klątwę i dał nam władczy krzyż, ucieczkę i mocny fundament, którym naszych wrogów będziemy teraz rozbijać, jak rogami”.

Тріодь, яку вживає УГКЦ, перекладена «грішним рабом Божим ієромонахом Порфірієм» (з видання: РИМ-1994, при монстирі ЧСВВ) останнє речення має в такому вигляді: «Його силою ми нині перемагаємо ворогів наших».

Іноді перекладачі зависають у стані невизначеності: «Благословен Господь Бог Ізраїля, що зруйнував древнє прокляття хрестом Своїм, і його нам дарував як силу, і прибіжище і тверду основу, яким ворогів наших нині». Що робимо з тими ворогами, не відомо. Авторство цього перекладу (зі сторінки храму свщм. Климентія Шептицького) належить мабуть майстерні перекладів «Трипіснець».

Проте не тільки перекладачі візантійських літургійних текстів стоять перед дилемою, де поставити кому в реченні «змінити не можна залишити». В гомілії Мелітона Сардського, перекладеній українською мовою Тарасом Тимо («Ранні Отці Церкви», УКУ 2015) читаємо про Ісуса-Агнця: «Його вбито. І де вбито? – Посеред Єрусалиму. Ким убито? – Ізраїлем»(72). Польський переклад («Pierwsi świadkowie», Kraków 1998) не має слів про виконавців злочину. Італійський також це опускає. Подібно є в одному англійському, але вже у виданому православними зі США мовиться про те. Але н-р 73-й гомілії в «цензурованих» перекладах починається від слів: «Dlaczego popełniłeś, o Izraelu, te nową zbrodnię?»; «Come hai potuto commettere, o Israele, un delitto così inaudito», «Why, O Israel did you do this strange injustice?».

Не буде даниною політкоректності відмова від трактування хреста Христового як колючої зброї. Просто, автор/автори Тріоді, які безнастанно закликають до боротьби з пристрастями і уважності, на мить відчинили двері сердець лукавому. Треба випросити небажаного гостя з хати.

Складніша справа з частковим елімінуванням антиюдейських висловів з ранньохристиянських творів. Якщо у випадку літургійних текстів авторські права до них належать Церкві, котра може модифікувати їхній зміст, то гомілія Мелітона і багатьох інших, які вміщають елементи чужі сьогоднішній вразливості, зазнають спотворення, коли перекладачі усувають або змінюють «незручні» фрагменти. Катехізація всіх, як дітей, так і дорослих, – це єдиний вихід.