Відтік братів і сестер

 Сьогодні вшановуємо многостраждального Йова. Многостраждальною українські греко-католики,  дехто назвав би їх прихильниками самомартирологізації, називають свою Церкву. Перед випробуваннями Йов мав «семеро синів і три дочки, а статку було в нього 7000 овець, 3000 верблюдів, 500 пар волів, 500 ослиць»(Іов 1, 2-3). Втратив усіх і все. Але «Господь повернув Іовові його становище, бо Іов заступався за своїх друзів; Господь збільшив усе, що було в Іова, удвоє»(42,10). Мав вдвічі більше всього скоту, «і народилось у нього семеро синів і три дочки»(42,13). 

УГКЦ сталінський режим забрав в Україні все майно і життя майже всіх єпископів, сотень представників духовенства і монашества, тисяч мирян. Після падіння «тюрми народів» Церква поступово відбудовує матеріальну базу, єпископат є врази більший, а духовні семінарії щодо числа семінаристів найбільшими в Європі. 

Що з мирянами? Серед сучачної імміграції до Польщі греко-католики становлять частину більшу, ніж пропорційно в населенні України. Їхнє число в час пандемії, парадоксально, зростає. Заступник директора Польського економічного інституту, в тексті поміщеному вчора в найбільшому польському щоденнику, говорить про глибоку демографічну кризу в Україні, котру виїзди до Польщі ще поглиблюють. Виявляє рідкісну тут емпатію, кажучи, що цілковітий  відтік людей з України не є в польському інтересі. З огляду на специціку польської фразеології пов’язаної з утратою людських ресурсів корисно зацитувати  його в оригіналі: «Nie jest w naszym interesie, żeby wydrenować Ukrainę całkowicie. Nie możemy w perspektywie dekad opierać polityki migracyjnej wyłącznie na Ukrainie». 

Це радикально відмінний підхід від того висловленого майже чотири роки тому тодішнім заступником головного редактора щоденника «Жечпосполіта»: «Wydrenujmy Ukrainę jako pierwsi» (https://bogdanpanczak.blogspot.com/2017/10/)

Зруйновані храми, монастирі, приходьства, школи і сиротинці можна відбудувати. Вони не емігрують, фундаментами є сильно заякорені в Україні. Бути чи не бути не тільки УГКЦ в Україні залежить від того, чи її сини і дочки побачать знаки надії, які дозволять відмовитись від рішення відчалити на все від рідного берега.

Літургія або про майбутнє віри і Церкви

 

В Івано-Франківську, в осідку Духовної семінарії УГКЦ, проходила цього тижня конференція ректорів семінарій УГКЦ. Її організатор, Патріарша Комісія у справах духовенства УГКЦ, очолювана владикою пармським Богданом Данилом, котрий на місці вів зустріч, успішно готує важливі документи, які стосуються найважливіших аспектів формації майбутніх душпастирів. В Івано-Франківську фізично були очільники українських семінарій, інші приєднувались онлайн. В підсумковому засіданні я поділився з усіма присутніми думкою, що назріла потреба звернути особливу увагу на літургійний аспект у підготовці майбутніх пресвітерів УГКЦ. Надрукований в останньому номері двомісячника «Патріярхат» (2/2021) аналіз, авторства  доктора Андрія Сороковського, вступних результатів соціологічного дослідження проведеного в 2019 році УКУ серед греко-католиків у п’яти місцевостях США (подібного до проведеного в Польщі), тільки зміцнив цю мою переконаність. Виявляється, що тридцять років після виходу УГКЦ з підпілля «іммігранти четвертої хвилі з робітничої верстви утримують дещо латинізовані традиційні українські сільські релігійні звичаї та риси», а люди з інтелігенції, котрим за 50 років, які виросли в радянських умовах характеризуються антиклерикалізмом, породженим «дистанціюванням від РПЦ». І «з тієї ж причини вона [інтелігенція] має відразу до візантинізму, навіть якщо він з’являється всередині ГКЦ, а також симпатію до всього західного, включно з Католицькою Церквою латинського обряду».

Під час першого засідання, проведеного за участю івано-франківських семінаристів, в дискусії над питанням плекання покликань, колишній ректор однієї з українських семінарій перечисляв способи, якими самі семінаристи можуть сприяти зродженню покликань у парафіях. На першому місці були виїзди, «щоб служити Хресні дороги». Хресна дорога стала візитною карткою УГКЦ в Україні - http://bogdanpanczak.blogspot.com/2016/04/blog-post.html   Без неї, здається, витримуюьть тільки у світлому тижні. Бо вже в другому тижні П’ятдесятниці моляться нею отці Василіяни в Гошівському санктуарії. Так само є вона в програмі суботніх святкувань 22 травня у Крехові. Це момент, коли родиться туга за латинізацією, конкретно за застосуванням Правильника про народну побожність і літургію, виданого Конгрегацією Божого культу і дисципліни таїнств у 2001 році. Написано там, що від століть «Хресна дорога конценртувала участь вірних на першому етапі пасхальної події, тобто на  Страстях Господніх. В наших часах аналогічна служба, Дорога світла, може ефективно концентрувати почуття вірних на другому етапі Пасхи Господньої, тобто на Воскресінні»(153). І в багатьох місцях так діється. Найчастіше по четвергах П’ятдесятниці римські католики моляться Дорогою світла. Якщо у Церкві, яка назвала свій катехизм «Христос – наша Пасха», в час П’ятдесятниці, в місцях, котрі під кожним оглядом повинні бути зразком, Хресними дорогами вертають до «першого етапу пасхальної події», то більш адекватним титулом її Credo стає „Христос – наші нескінченні Страсті”.

Хоч до травня за юліянським календарем було ще далеко, почалися в нас маївки. І в Патріяршому соборі Воскресіння Христового в Києві, і на Гошівській Ясній Горі, і у Львівській духовній семінарії лунають молитви до Богородиці, бо «іншого тривалого порятунку перед Богом» не маємо. Молебні стихири у перекладі на українську мову це, як видно, нескінченна історія фальшування образу Бога -  http://seminarija.pl/2-uncategorised/186-2014-10-11-22-01-04

Коли папа Бенедикт погодився на видання всіх своїх творів, поставив вимогу – перший том має бути присвячений літургії. Бо хотів, щоб була збережена єрархія цінностей, яку встановив Другий ватиканський собор, видаючи як перший документ Конституцію про літургію: «Починаючи від літургії, однозначно підкреслено першість Бога, пріоритет теми Бога. Спершу Бог – це говорить нам розпочинання від Бога. Де вирішальним чинником не є зосередження на Бозі, там вся решта втрачає орієнтири». На задній обкладинці першого тому Opera omnia папи Бенедикта є слова: «У звершуванні літургії вирішується майбутнє віри і Церкви».

Від того як звершується літургію в Зарваниці, Гошеві, Крехові і в кожній парафії в Україні залежить майбутнє УГКЦ як східної Церкви і те, чи її діти, опинившись на еміграції, розчиняться серед більшості, чи плекатимуть свою тотожність.