На сайті «Католицький оглядач» о. Орест-Дмитро
Вільчинський робить висновки з явища, яке впадає в очі кожному, хто стежить за
вістями з релігійного життя в Україні. Хресні дороги цього року «відбуваються
практично в кожному галицькому містечку» і «б’ють усі рекорди за відвідуваністю». На
думку о. Вільчинського це «відображає певні процеси в галицькому суспільстві,
які створюють у галичан відчуття загрози власній ідентичності, власному
існуванню».
Це має бути також сигнал як для
держави, так і для Церкви. Для держави він полягає в тому, що «вона мусить
зважати на галицьке християнство і його галицьку специфіку. Інакше в держави
можуть виникнути серйозні проблеми». Автор, на жаль, не спрецизував, в чому
мали б полягати ці проблеми.
Для Церкви це «сигнал, що так
нелюбима нашими „восточниками” народна побожність – Хресні Дороги, вервички,
молебні – серйозний чинник, який гуртує галичан, не залежно від їхньої
конфесійної приналежності. А для душпастирів – це пересторога, що усування
позалітургійних практик народу Божого – це серйозна помилка».
Феномен популярності Хресних доріг
веде редактора сайту «КО» до узагальнюючого висновку про відмінність між нашим
народом і «старими греками», яким «побожний театр» задовольняв релігійні
потреби. Для нашого народу «літургійні
відправи, яких він не розуміє, в яких він не бере активної участі, цей побожний
театр, коли священик біля престолу бурмоче щось своє, а дяк в крилосі – своє, а
хор голосами „безподобними” виводить Веделя, Бортнянського чи Чайковського, як
би велично і благоліпно не виглядав, не може бути чинником цілковитого
задоволення релігійних потреб».
Що таке «бурмоче» (або мав би «бурмотіти»)
біля престолу греко-католицький священик
у Великому пості, коли бува що десятки тисяч людей моляться Хресною дорогою. В
першій молитві вірних Літургії Передосвячених Дарів він молиться: «Боже великий
і хвальний, що животворящою смертю Христа Твого переставив нас від тління в
нетління, Ти визволь усі наші почуття від пристрасного умертвіння, поставивиши
їм за доброго провідника внутрішню розсудливість; і око, отже, нехай не
пристане ні на який погляд лукавий, а слух нехай буде замкнений для пустих
слів, язик же нехай очиститься від слів непристойних; очисть же наші губи, що
хвалять Тебе, Господи; учини, щоб руки наші здержувалися від злих учинків, а
діяли тільки те, що добровгодне Тобі, утверджуючи всі наші члени і мислі
благодаттю Твоєю».
Це молитовний шедевр. Охоплює
людину в її цілості. Цій молитві не можна закинути спіритуалізму, бо говорить
про діла рук, які мають бути угодними Богові. А закиди на адресу візантійської
традиції чути і з боку людей, яких можна зарахувати до табору протилежного до
ідейного спрямування «Католицького оглядача». Мирослав Маринович у виданій в
2003 році книжці «Українська ідея і християнство або коли гарцюють кольорові
коні апокаліпсису» написав: «Сучасній Україні потрібна Церква, яка, залишаючись
Східною, не піддається заколисуючій гіпнозі візантійського обряду, що милує
зір, але часто зневладнює дух».
Популярність Хресних доріг в 2016
році психологічно зрозуміла. В час війни, коли постійно гинуть молоді чоловіки,
а народ переживає злидні, християнин схильний зосереджуватись на страсному
аспекті своєї віри.
Важче зрозуміти, чому Церква
відмовляється від своєї оригінальної спадщини. Звичайно, першим кроком мало б
бути привернення читання вголос молитов, які вміщають сенс літургійного життя
візантійської традиції. Але й не чекаючи на здіснення цього постулату, чому не
наслідувати практики, яка свого часу мала місце у Стемфордській єпархії в США.
Під час Чотиридесятниці семінаристи відвідували парафії, в яких співали
Літургію Передосвячених Дарів. Семінаристи в Україні відвідують села і
містечка, в яких служать Хресні дороги. А в країні, яку нищить корупція, слова
стихири з середи першого тижня Великого посту були б ясним вченням про справжій
сенс кількох тижнів підготовки до Пасхи: «Постивши, браття, тілесно, розпочнімо
й піст духовний, розв`яжімо всякий союз неправди, усуньмо несправедливе ярмо,
накинуте на ближнього, розірвімо всякі несправедливі угоди. Даймо голодним
хліб, безпритульним притулок, щоб удостоїтися нам великої милості в Христа
Бога».
Свою похвалу популярності Хресних
доріг о. Вільчинський закінчує констатацією: «Східна монаша узурпація духовного
життя уже привела до краху релігійне життя православних деномінацій. УГКЦ ж,
абсорбувавши у себе і перекроївши відповідно до потреб своїх вірних практики
народної побожності із Заходу, зуміла втримати релігійне життя галичан на
доволі високому рівні. Тож, з огляду на феномен цьогорічних галицьких Хресних
Доріг, є над чим задуматися. Питання тільки в тому, чи є кому задуматися».
Хресні дороги в Галичині очолюють
місцеві єрархи. Хресну ходу в Києві 24 квітня очолить Блаженніший Святослав. Серед
постанов останнього Синоду Єпископів УГКЦ є і така: «Доручити священнослужителям звертати особливу увагу мирян на важливість
вивчення автентичної літургійної та молитовної спадщини УГКЦ». Отож є кому і
над чим задуматись.