Терапія холодним душем

Минуло точно п’ять років і текст про періодичне воскресіння України наново став актуальним. Лише останні слова у світлі останніх подій виявляються надто оптимістичними. Те, що в Західній Україні десятки тисяч людей беруть участь у Хресних дорогах, а інші тисячі заробітчан  не уявляють собі Великодня без (тільки) свячення пасок не означає, що голос Церкви має для них значення. Такий холодний душ для протверезіння. 

http://bogdanpanczak.blogspot.com/2014/05/blog-post_20.html

14 стацій нескінченної дороги

В неділю востаннє під час цьогорічного Великого посту ми звершували Божественну Літургію св. Василія Великого. В анафорі служитель просив Бога: «вдовицям стань на поміч, сиріт захисти, полонених визволи, недужих вилікуй». Так само в останню неділю у Львові група волонтерів і митців висловила підтримку українським полоненим і їхнім родинам проектом «Хресна дорога України». Різні види мистецтва, у формі 14 стацій «канонічної Хресної дороги», розповідали про драматичні події останніх років. Але «додано ще одну додаткову стацію – збірний образ звитяжної України і її воскресіння». 

10 квітня о год. 16.50 на головному інформаційному сайті нашої Церкви на 12 повідомлень 5 стосувалося Хресних доріг. Вражало різноманіття. Одна на гору Захар Беркут, інша «незвичайна» в католицькій школі, третя для в’язнів, четверта екуменічна в Києві, п’ята театралізована. Ця остання, як подає популярний щоденник, «набуває популярності». Виявляється, що «перші таємні хресні дороги проводили учні Ісуса, згадуючи його страждання». Це думка священика, котрий очолює літургійну комісію одної з наших єпархій. 

Під час Великого посту співається у нас «На Вавилонських ріках». Пісню переспів 137(136)-го псалма. Отець Дуцько (1866-1933), порушуючи логіку тексту, до заохоти з боку гнобителів: «Сіонську пісню зачніть, нам заспівайте з святині» додав слова: «Нехай послухає світ, як ми страдаєм нині». 

Страждання є реальними. І через кілька днів мабуть доведеться змиритися з демократичною інаугурацією  наступного етапу випробувань для тих українців, які органічно не сприймають приниження своєї національної гідності і обмежень свободи. Схоче світ слухати про ті демократичним шляхом встановлені муки?

Волонтери і митці не чули про анафорну молитву за полонених, бо проказує її тихо священик. Вона звучить у кожній Мирній єктенії і від кількох років це прохання стало в нас драматично актуальним, але це тільки слова, один вид експресії. 

Не перестає мене дивувати, що без Хресної дороги греко-католики, насамперед в Україні, неспроможні провести часу Великого посту. Щоб тільки Чотиридесятниці.  В Зарваниці моляться так у неділі П’ятдесятниці. 

Візантійська літургійна традиція не промовчує у Великому пості хреста і страждань Спасителя. Але коли це згадує, завжди йдеться про боротьбу зі злом в нас: на 6-му Часі: «розірви рукописання й наших гріхів», на 9-му: «умертви нашого тіла хотіння».

Кілька, кільканадцять тисяч вірян на Хресній дорозі робить спектакулярне враження. Можна скористати з розважань якогось визначного бібліста, світ, тобто самі зацікавлені, почують як страдаєм нині.

 Щоденна молитва Церковним правилом, текстами Великопосної тріоді, є вимогливою школою. Християнських, людських, громадянських чеснот. Без вироблення яких страждання будуть нескінченними.  А звитяга і воскресіння України тільки в якомусь з видів мистецтва.