В Неділю мироносиць візантійська Церква не лише проходить шлях містагогії, введення в глибину пасхального таїнства, а й пізнає реалії життя ранньої християнської спільноти, які виявляються надзвичайно актуальними для українських християн.
З Діянь апостолів довідуємось, що одна частина спільноти почала нарікати на іншу, а причиною стало те, що «вдів їхніх занедбано в щоденній службі»(Ді 6,1). Вдови були тоді приречені на опіку з боку інших. Між пам’яттю про них і чистою вірою апостол Яків ставить знак рівняння: «Віра, чиста й непорочна перед Богом і Отцем, ось у чому полягає: відвідувати сиріт та вдовиць у їхнім горі й чистим берегти себе від світу»(Як 1, 27).
В Україні, в країнах вимушеної міграції вже є десятки тисяч вдів і сиріт. Хоч соціальні реальні різняться на плюс в порівнянні з першим століттям першого тисячоліття, слова апостола Якова не дезактуалізувалися.Чиста і непорчна віра полягає в турботі про ближнього.
Нарікали елліністи, тобто юдеї з діаспори, для яких мовою спілкування була грецька. Нарікали на юдеїв, які залишилися в обіцяній землі, зберігаючи єврейську мову і культуру. Спільним знаменником була для них віра у воскреслого Ісуса з Назарету, в якому розпізнали очікуваного Месію.
Апостоли приймають рішення, яке показує, що було ще далеко до клерикалізму: «Виберіть собі, отже, з-поміж вас, брати, сімох мужів доброї слави, повних Духа та мудрості, і ми їх поставимо для цієї служби»(Ді 6,3). І спільнота вибрала сімох, а їхні імена свідчать, що всі були елліністами, походили з діаспори. Виявляється, що у голосуванні не обов’язував принцип голосую на «свого». Місцеві юдеї не побоялися доручити відповідальність за матеріальні блага спільноти не «своїм». Жодні бар’єри, мовні, культурні чи цивілізаційні, не мають значення, якщо люди об’єднуються довкола того, що найцінніше.
Коли здавалося, що четверта хвиля еміграції з України – економічна після 1991 року і економічно-воєння після 2014 – будуть останніми масовими в історії, повномасштабне російське вторгнення в 2022 році викликало п’яту, наймасовішу з усіх. Якщо українські спільноти у світі – церковні, культурні, громадські – будуть наслідувати modus operandi, про який чули ми в сьогоднішньму читанні з Діянь, то замість ризику вимирання, з’явиться для них шанс розвитку.